«Майдан» Театру імені Лесі Українки

Навіяно виставою «Нахлібник» у постановці Михайла Рєзниковича

У корифеїв російської драми Михайла Романова і Марії Стрєлкової був песик на прізвисько Микита. Коли до влади прийшов Хрущов, його довелося перейменувати.

Насправді театр і влада одвічно перебувають у напруженому і безперервному діалозі та протистоянні. Майдан театру — Гомо SAPIENS.

Зацікавленість театру — не в щохвилинному, а в сьогоднішньому, занепокоєність ним ріднить сцену і зал, артиста і глядача, театр і народ.

Прем’єрний спектакль російської драми за п’єсою І. Тургенєва «Нахлібник» вдумливий і нервовий, не зовнішньо-трибунний, а закличний за глибиною роздумів про російську культуру, про капітал людяності і владу грошей, про хоробрість серця та вирізання його із себе. Трактування Михайла Рєзниковича і постановка п’єси театром засвідчують значну висоту художнього стилю. Я свідомо розмежовую єдине у виставі, оскільки, схоже, вперше бенефісний водевіль режисерським прочитанням набув глибини ансамблевої комедії.

Зазвичай кумедне закінчується в першій дії. Весільна подорож спадкоємиці маєтку Ольги та її чоловіка Павла Єлецького починається з інспекції посагу. До будинку, землі, прислуги додається бідний дворянин Кузовкін, котрому давно дали притулок померлі батьки молодої господині.

Під час сніданку з сусідами він опиняється в центрі уваги. Спочатку гуляки підсміюються з його нескінченної розповіді про майнову тяжбу, що призвела до збідніння, потім тішаться й підпоюють, роблять із нього посміховисько, як за колишнього господаря. Закінчується все істерикою приживали, в якій він, бажаючи приструнити чоловіка молодої господині, викрикує, що він її батько. Ольга, проходячи повз, стає свідком цієї сцени.

Ця частина комедії розігрується з ярмаркової заповзятістю і наочністю мораліте. Тропачов у виконанні Віктора Сарайкіна — олігарх місцевого масштабу з дресированим компаньйоном — дрібним підлабузником, котрого з винахідливою зневажливістю грає Віктор Кошелєв. Лукавого дворецького — Нарциса Трембінского, жонглюючи підлесливістю, представляють Олег Роєнко та Віктор Семирозуменко. Цей квартет сільських аніматорів спочатку лякає карнавалом потворництва, але від чарки до чарки, від келиха до келиха самозабуттям чадного екстазу затягує у свою дивовижну потіху петербурзького чиновника Єлецького в породистому виконанні Олега Замятіна.

Чітко за ремаркою драматурга, «охоче сумує» Іванов — Павло Кільницький, при цьому якось химерно старіючи на очах. Нахлібник — Кузовкін єдиним поглядом молодої господині повалений у надсадне душевне сум’яття, яким майстерно скріплює всю роль Віктор Алдошин.

Подальше зазвичай грається як зворушлива мелодрама під поліфонію сліз. Не смію позбавляти глядача задоволення дізнатися, як розгортатимуться події, тим паче, що з другою частиною п’єси якраз і пов’язане відкриття режисера Михайла Рєзниковича.

Йому, як на мене, вперше вдалося прочитати «Нахлібника» як цільну комедію. Комедію гірку, в якій посмішку жалю викликає острах свого походження, страх своїх коренів, гидливої посмішки заслуговують спроби купити честь, виторгувати кохання, валить у сміх крізь сльози корислива гра зі священними сімейними цінностями і самим інститутом сім’ї.

Дворянське гніздо перетворюється на осине. І хоч влетіла у нього, немов добрий ангел, Ольга, легко, натхненно зіграна Ганною Артеменко, та байдужіє, стискається, від гнітючої дійсності спазмує.

Безцільне нахлібницьке життя виявляється сповненим болю. А підсумок його смішний.

Так театр без менторства спонукає до роздумів на морально-етичні теми. І ця робота — його майдан.

Великі театри можуть дозволити собі розкіш двох складів виконавців. У ролі Кузовкіна — Віктор Алдошин і Станіслав Москвін, актори, котрі чудово заявили про себе замолоду і застрягли в перехідному сценічному віці. Але вони вміли чекати, не припиняючи працювати над собою. У межах образу, створюваного постановником, своїми «особистісними трошечки» вони творять різноєдині ролі. Страшенно захотілося прочитати, як цю роль грав Томазо Сальвіні.

Глядач, який дозволить собі розкіш побачити обох акторів, не просто відчує задоволення, а впевнено перейде в розряд театралів. Щиро раджу придивитися до всіх виконавців усіх ролей.

У цій виставі відомі актори виявляються невідомими, такими, якими глядач їх ще не знав.

Порадувала здатність існувати гротескно — емблемно у сценах, які ілюструють розпад сім’ї в «пустелі почуттів» від спеки нудьги акторів Юрія Гребельнікова, Таїсії Бойко.

А ось розкіш доступна лише Театру російської драми: Студія — свого роду аспірантура, для театральної молоді яка заявила про себе… Студійці в ролях з парою реплік і взагалі без слів настільки привертають увагу, що кожного слід назвати і запам’ятати: Петро Крилов, Юрій Кухаренко, Гліб Мацібора.

Побачивши буклет вистави, згадав тургенєвське:

«Альбомчик Ваш перебирая,

Хотел бы я в один момент

Придумать лестный

комплимент».

Зроблений у формі перекидного щоденника, що сторінка — то картинка з вистави, у дивовижний спосіб він заримувався зі сценографією Марії Левицької.

Основний декоративний елемент — ворота дворянської садиби, виявляються рамою спочатку для безтурботного блакитного неба, потім наближаються до рампи з важливим поворотом сюжету сцен із життя її мешканців. Лаконічні декорації та романтичний світ, графічні мізансцени і мальовничі костюми, театр у театрі як прийом, у сукупності з коментарями від театру, які озвучує особисто його художній керівник, матеріалізують мрійливий естетизм тургенєвського театру.

Відома цитата про «великий и могучий русский язык» в першому коментарі набуває актуальної гостроти в контексті всієї вистави.

Словами Івана Ільїна, улюбленого філософа Володимира Путіна, якому президент Російської Федерації своїм особистим коштом поставив пам’ятник: «Русская идея есть идея сердца. Идея созерцающего сердца… Она утверждает, что главное в жизни — есть любовь и что именно любовью строится совместная жизнь на Земле, ибо из любви родится вера и вся культура».

І це знову до слова про майдан Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України

Джерело

Популярные статьи: